Технологічна карта вирощування еспарцету

Біологічні особливостіПопередникиГрунтиОбробіток ґрунтуУдобренняДобір сортів. Підготовка насіння до сівбиСтроки сівби, норми висівуСпособи сівбиДогляд за посівамиЗбирання врожаюЗберігання врожаю, покращення якостіПереробка врожаю
В Україні вирощують три види еспарцету: еспарцет виколистий або посівний (Onobrychis viciafolia), еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria), еспарцет закавказький (Onobrychis transcaucasica). Належить до цінних кормових рослин. У 100кг зеленої маси міститься 19-20к.о., в сіні — 50-51к.о., тобто за кормовою цінністю не поступається люцерні. На пасовищах його охоче їдять коні, але інші види худоби — гірше. При згодовуванні зеленої маси тварини не хворіють на тимпатію (здуття). Не стійкий проти випасання, особливо в перший рік використання.Еспарцет є добрим попередником для більшості культур сівозміни. Він нагромаджує в ґрунті 100-200 кг/га азоту. Цінний медонос ,з 1 га його посіву одержують 1,0-1,5 ц меду. Коренева система здатна засвоювати важкорозчинні фосфорні й кальцієві сполуки з ґрунту. Еспарцет слабо реагує на внесення органічних і мінеральних добрив та на рівень родючості ґрунту, тому добре росте на малородючих землях. На коренях формується значно більше бульбочок, ніж у люцерни чи конюшиниСлід зазначити, що еспарцет є добрим азотфіксатором. Відомо, що він може накопичувати в ґрунті по 100-120 кг азоту на 1 га. За суворого додержання технології залуження і догляду за багаторічними бобовими травами кожний гектар посівів люцерни за рахунок фіксації бульбочковими бактеріями накопичує у ґрунті 180-200 кг біологічного азоту, а еспарцету — 200-230 кг. Крім того, еспарцет при високому врожаї надземної маси і доброму розвитку кореневої системи збагачує грунт органічними речовинами та іншими легкозасвоюваними елементами. Хімічний аналіз сухих органічних решток, накопичених еспарцетом в орному шарі показав, що в них міститься від 1,51 до 2,01% азоту і від 0,48 до 0,58% фосфору. При перерахунку на 1 га виходить, що після дворічного використання посіву еспарцету в ґрунті лишається 63,4-84,6 кг/га азоту і 19,7-26,1 кг/га фосфору, що дуже важливо оскільки не всі сільськогосподарські товаровиробники можуть придбати добрива. Еспарцет є одним із найкращих фітомеліораторів для Степової зони, який сприяє оструктуренню ґрунту, відновлює баланс його родючості. Завдяки нагромадженню в ґрунті органічного азоту та інших поживних речовин ця культура є екологічно безпечним попередником для всіх сільськогосподарських культур і особливо для озимої пшениці, причому післядія відчутна протягом трьох років і більше. Якщо використовувати його як сидерат, то заорювання еспарцету буде еквівалентне внесенню 30-40 т/га гною, при цьому витрати на їх вирощування і заорювання удвічі-тричі нижче, ніж на внесення гною. Введення у сівозміни еспарцету сприяє збільшенню продуктивності сівозмін з 25-28 ц к. од./га до 40 ц к.од./га. При цьому якість урожаю озимої пшениці, посіяної по зайнятому еспарцетом пару, вища, ніж посіяної по чорному пару.Еспарцет завдяки своїй міцній кореневій системі придатний для вирощування на чорноземах, каштанових, сіроземах, суглинках, піщаних, супіщаних і навіть на мергелевих ґрунтах. Еспарцет має невибагливість до родючості ґрунтів. Еспарцет має добре розвинену кореневу систему — окремі корені проникають у грунт на 3-6 м, а іноді й глибше. На відміну від інших бобових трав основна маса коренів розміщується не в орному шарі, а на глибині 40-100 см. Завдяки цьому він має здатність засвоювати важкорозчинні сполуки фосфору та кальцію не тільки з верхніх, а й з більш глибоких шарів ґрунту. Еспарцет добре росте на заливних луках і заплавах, а також на горбистій місцевості, кам’янистих грунтах та на змитих схилах балок, де успішно використовується для боротьби з водною ерозією. Рослини еспарцету погано ростуть лише на грунтах з кислою реакцією грунтового розчину і дуже ущільнених. У цих умовах пригнічується розвиток бульбочкових бактерій.Обробіток ґрунту полягає в проведенні лущення на глибину 6-8 см. Орють на зяб не пізніше кінця жовтня на глибину 25-27 см.На родючіших ґрунтах після зернових і просапних попередників під еспарцет мінеральних добрив не вносять. На бідних ґрунтах під оранку використовують фосфорні та калійні добрива (Р40-60К40-60). Азотом еспарцет повністю забезпечує себе за рахунок симбіотичної азотфіксації. Для одержання реального економічного і екологічного ефекту, азотні добрива під еспарцет не вносять.Насіння перед сівбою протруюють фундазолом, обробляють ризоторфіном і мікроелементами (бор, молібден, марганець).У культурі широко використовуються тільки три види еспарцету: посівний, звичайний або виколистний — Onobrychis viciatolia Scop (Onobrichis sativa lam), піщаний — Onobrychis arenaria D.C. і закавказький — Onobrychis antasiatica Khim. Ці види різняться певними морфологічними, біологічними ознаками і властивостями. Посівний еспарцет має одноукісні, рідко дво- і багаторічні сорти й популяції, часто малозимостійкі, з малою посухостійкістю. Закавказький вид — по зимостійкості і посухостійкості перевищує виколистний еспарцет, високоврожайний, добре відростає весною і після укосів. Придатний для вирощування у районах з достатньою вологістю ґрунту і не дуже холодними зимами. Піщаний еспарцет — найбільш зимо- і посухостійкий. За урожайністю перевищує всі види еспарцету. Придатний для вирощування у степових зонах України, Молдови, на Поволжі і далі на схід. Названі види легко схрещуються між собою і тому широко використовуються у селекційній роботі.Еспарцет і його травосумішки сіють навесні під покрив.Норма висіву еспарцету виколистого 4,0-6,5млн/га (80-120кг/га), еспарцету піщаного 4,0-6,0млн/га (50-70кг/га), еспарцету закавказького 4,0-6,0млн/га (50-80кг/га).Спосіб сівби рядковий. Оптимальна глибина загортання насіння на важких ґрунтах 2-Зсм, на середніх і легких — 3-4см. При сівбі на глибину 5 см різко знижується польова схожість. Під час проростання м’ ясисті широкі сім’ядолі не прикриваються ні стулками бобу, ні плівкою насіння, тому їм важко пробитись на поверхню. Тому еспарцет сіють неглибоко, незважаючи на те, що маса його насіння значно більша, ніж у інших видів багаторічних бобових трав.Після сівби ґрунт коткують. Необхідно своєчасно зібрати покривну культуру, вивести з поля солому. При вирощуванні на насіння бур’яни знищують гербіцидом 2М-4Х. Для захисту від шкідників посіви обприскують інсектицидами — актеллік, волатон. Щоб одержати найвищий урожай високої якості еспарцет необхідно скошувати на початку цвітіння.Оскільки еспарцет — добрий медонос, його збирають у фазі повного цвітіння. Згодовують переважно великій рогатій худобі, вівцям, коням. Не слід скошувати за один прийом всю площу. При пересушуванні еспарцет втрачає листя, яке дуже легко обламується. Треба скошувати таку площу, з якою можна впоратись за день. Сіно обов’язково досушують під накриттям активним вентилюванням, а ще краще — прив’ялюванням у валках і використовують для приготування високоякісного сінажу.Сіно.Сушіння трави в польових умовах на сьогодні є найбільш поширеним способом заготівлі врожаю трав, проте він пов’язаний зі значними втратами поживних речовин. Найповноціннішим кормом, що зберігає багато властивостей зеленої маси, є сінаж.При знаходженні трави в прокосах від скошування до остаточного висушування воно просихає нерівномірно. Листя та суцвіття висихають швидко, а стебла ще довго зберігають вологу. Коли стебла досохнуть, пересохлі суцвіття та листочки робляться крихкими і легко обламуються при згрібанні та транспортуванні сіна. Для збереження найбільшої кількості листків і отримання сіна доброї якості скошений еспарцет після пров’ялювання, на яке необхідно при сонячній жаркій погоді 2–3 години, згрібають боковими граблями в валки або зложують у невеликі вузькі копиці, де він і досушується. Скошувати еспарцет на сінаж бажано в ранні ранкові години, оскільки в цей період рослини містять найбільшу кількість каротину, а вустиці рослин, які сприяють випаровуванню вологи, ще відкриті. Крім того, при ранньому скошуванні забезпечуються сприятливі умови для пров’ялювання зеленої маси та швидкої її закладки в сховище.На відміну від звичайного силосу, при виготовленні сінажу маса консервується в умовах фізіологічної сухості середовища. Зокрема, показник рН у ньому знижується лише до 4,8–5,5, у сінажі майже повністю зберігається цукор, загальні втрати його не перевищують 12%, що вдвоє менше, ніж у силосі, і втричі, ніж у сіні. Перевага сінажу порівняно з силосом у тому, що внаслідок низької вологості він не замерзає під час зберігання взимку, що полегшує його виймання та роздачу тваринам.