Технологічна карта вирощування конюшини

Біологічні особливостіПопередникиГрунтиОбробіток ґрунтуУдобренняДобір сортів. Підготовка насіння до сівбиСтроки сівби, норми висівуСпособи сівбиДогляд за посівамиЗбирання врожаюЗберігання врожаю, покращення якостіПереробка врожаю
Конюшина — цінна кормова культура, що дозволяє збалансувати вуглеводисті корми за вмістом протеїну. На 1 кормову одиницю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти, в т.ч. найважливіші — лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації конюшина лучна містить 20,5% протеїну, на початку цвітіння — 18%, а в фазі повного цвітіння — 17,4%. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормова одиниця, в 1ц сіна — 53 к.о. Урожайність зеленої маси за два укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна — 50-100 ц/га. Велике агротехнічне значення конюшини. Вона збагачує ґрунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшуючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості ґрунту, конюшина є кращим попередником для всіх небобових культур. Вирощування конюшини на схилах захищає ґрунт від ерозії. Використання азоту з повітря і можливість знижувати внесення мінеральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми. Конюшина червона — культура помірного клімату. Це вологолюбна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації краще росте при відносно низьких температурах, ніж при високих.. Насіння починає проростати при температурі 2°С. Сходи витримують приморозки до 5°С, а короткочасне зниження навіть до мінус 6-7°С. Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом, витримує морози до мінус 25-30°С.Основні вимоги до попередників для покривних культур, під які планується підсівати конюшина, — чистота полів, оскільки він дуже чутливий до бур’янів Крім того, місце данної культури в сівозміні звично зумовлюється структурою посівів, від якої залежить ротація сівозміни. Але, особливо червона рання, не любить дуже швидкого пересівання, тому не потрібно дуже часто сіяти на дренованих грунтах, які не придатні для цукрового буряка, картоплі, кукурудзи і для яких не вистачає органічних добрив. Конюшина червона може висіватися на раніше 3 — 4 років після розпушування раніше ростучої червоної, чи після двох років після рожевої . Конюшина рожева може висіватися через 1 — 2 роки на будь-якому клеверищі. Для конюшини червоної небажаний зернобобовий попередник, так як він підвищує виснаженість грунту. Для всіх сортів краще підходять незасмічені бур’янами попередники. Вони в рік посіву подавляють кореневищних і вегетативно розмножуючих шкідників. Тому кращим являється попередник, після якого в грунті не буває пирія, польового будяка, кульбаби, мати-й-мачухи та інших бур’янів. Їх після висіву конюшини важко знищити навіть гербіцидами. Після попередників для конюшини повинна залишитися не виснажена земля. Добре, якщо на низькоурожайних грунтах, особливо схильних до кислотності, попередники удобрюються перегноєм. На суглинистих середньої родючості конюшина червона може висіватися в ярові, як після удобрених перегноєм переораних культур, так і в озимі, оброблювані після звичайних пар займаючих культур.На урожайних грунтах хорошими попередниками являються ярові культури, посіяні після удобрених перегноєм переораних чи після культур зайнятих парів без внесення перегною. Конюшина біла краще приживається на пасовищах, якщо перед її висівом чи на більш виснаженій землі знову закладені пасовища рясно удобрюються перегноєм.Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю чи інших культур. Невибаглива до ґрунтів. Оптимальна величина рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом.Підготовка ґрунту. Більшість трав висівають навесні, тому вирішальною у системі підготовки ґрунту є зяблева оранка. Під конюшину ґрунт обробляють на глибину 30 — 32 см, особливо на чорноземних суглинкових ґрунтах, а також на сірих і темно-сірих лісових. Чим глибше і якісніше зорано ґрунт, тим кращі умови для росту трав у 1 — 2-й роки вегетації. У подальшому цього вже недостатньо — ґрунт ущільнюється і для підтримання високої продуктивності травостою необхідні спеціальні прийоми догляду. Крім оранки плугом з передплужником на землях, що зазнають ерозії, можна застосовувати плоскорізний обробіток на глибину 22 — 24 см. На окремих видах ґрунтів, де немає можливості провести глибоку оранку через загрозу вивертання малородючих шарів, одночасно з оранкою застосовують ґрунтопоглиблення. Неглибокий обробіток ґрунту (20 — 22 см) припустимий і виправданий лише на легких супіщаних ґрунтах, які мало ущільнюються, зберігаючи майже незмінною об’ємну масу. Для літніх посівів трав (післяукісних і післяжнивних) застосовують поверхневий обробіток ґрунтуДобрива вносять перед сівбою, під оранку або пе­редпосівну культивацію і в період вегетації рослин. Велике значення при цьому мають органічні добрива, які не тільки забезпечують багаторічні трави усіма елементами живлення, а й поліпшують фізичні властивості ґрунту (пористість, аерацію), зменшують його об’ємну масу. Це особливо важливо при вирощуванні люцерни, коли вносять не менш як 30 — 40 т/га гною під зяблеву оранку. Одночасно з гноєм або перед сівбою треба внести 45 — 60 кг/га фосфору, а на легких супіщаних ґрунтах — і калію. Дози азоту визначають з ура­хуванням наявності покривної культури Звичайно при висіванні бобових трав під покрив і без нього вони не повинні перевищувати 45 — 60 кг/га. За більш високих доз можливі вилягання або надмір­ний розвиток посівів покривної культури, що призводить до різкого погіршення росту і випадання трав. Надмірне азотне удобрення по­гіршує азотфіксацію бульбочкових бактерій. Для ефективного використання рослинами поживних речовин добрив, які вносять перед сівбою трав, особливо фосфорних і калій­них, велике значення мають фізичні властивості ґрунту, його аера­ція, вміст вуглекислоти. На важких, зволожених ґрунтах, які запливають, фосфорні і калійні добрива через погану аерацію ґрунту і нестачу вуглекислоти можуть переходити у нерозчинні й малороз­чинні сполуки і використання їх рослинами погіршується. Для підвищення доступності, наприклад, фосфору, доцільно підживлювати ґрунт вуглекислотою — різними способами внесення органіки (най­більш радикальний спосіб), періодичним розпушуванням і навіть уведенням багатих на вуглекислоту вихлопних газів тракторів (щоправда, це питання потребує подальшого вивчення). Збільшення вмісту вуглекислого газу (СО2) і вологості призводить до утворення вугільної кислоти, що сприяє розчиненню фосфатів.Азотні добрива (аміачну селітру й аміачну воду, безводний аміак та ін.) вносять під зяблеву оранку або перед сівбою трав (під час пе­редпосівної культивації). При цьому під зяблеву оранку вносять аміачні добрива, які менш рухомі і, на відміну від нітратних, не вимиваються у нижчі шари ґрунту. Багаторічні трави (як бобові, так і злакові) негативно реагують на підвищену кислотність ґрунтів. Тому на опідзолених і підзолистих ґрунтах необхідне вапнування, яке набагато збільшує продуктивність багаторічних трав Мікродобрива. Багаторічні трави, особливо бобові, позитивно ре¬агують на мікроелементи — мідь, бор, молібден, марганець, цинк.Молібден вносять один раз за 3 роки, якщо його вміст у ґрунті не перевищує 0,05 — 0,15 мг/кг. Норма внесення — 100 — 200 г/га. Для цього використовують молібденізований суперфосфат.Мідні мікродобрива вносять насамперед на заплавних торф’яних ґрунтах у вигляді піритного недогарку (4 — 5 ц/га один раз за 4 роки) або мідного купоросу (15 — 20 кг/га). Борні добрива вносять, коли вміст бору в ґрунті не перевищує 0,1 — 0,2 мг/кг, у вигляді борнодалітового добрива, борної кислоти, бури та інших по 1 — 2 кг/га. Ці добрива ефективні насамперед на ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією — карбонатних і регра- дованих чорноземах, карбонатних ґрунтах, а також на схилах із ви-соким рівнем скипання карбонатів. Вони сприяють поліпшенню ве¬гетації рослин, особливо люцерни, в умовах недостатнього зволоження (40 — 60 % НВ) їх, як і добрива, що містять мідь, слід вносити також на заплавних дерново-перегнійних карбонатних ґрунтах Полісся. Широко застосовують борнодатолітове добриво на посівах люцерни в лісостепових і степових районах, на схилах і в сівозмінах. Останнім часом нагромаджено значний досвід внесення бору під люцерну. Бор збільшує (іноді набагато) висоту рослин і загальну листкову поверхню, стимулює фіксацію азоту і підвищує його вміст у рослинах. У дослідах болгарських учених виявлено синергізм бору з цинком (Д. Стоянов). Вчені АРЕ виявили взаємодію бору і калію. Високі дози внесення останнього спричинюють симптоми борного голодування люцерни. Калій і бор поліпшують проникність рослин¬них клітин. У разі нестачі бору, за даними В. С. Кудряшова (1987) з посиланням на О. Карпентера та інших (1984), Ш. Петерсона (1984), О. Марієна (1984), Ц. Щерела (1983) та інших, у люцерни спостерігається відмирання точок росту, не розкривається і обпадає листя, генеративні органи чорніють і набувають неправильної форми, жов¬тіють верхні частини стебел, дуже знижується врожайність. Збіль-шення урожаю від внесення бору може бути дуже значним — від 10 — 14 до 40 — 90 % і більше. При цьому зростає вміст білка і змен¬шується вміст клітковини у кормі. Концентрація бору в листі рослин люцерни та інших багаторіч¬них трав, за даними досліджень, має становити 10 — 12 мг/кг сухої маси. В разі меншої кількості його рослини відчувають борне голо¬дування. При збільшенні концентрації бору спостерігаються ознаки токсичності (В. С. Кудряшов з посиланням на Т. Бертильсона, А. Ель-Холла та ін.). Ознаки токсичності бору на люцерні, за визначенням Інституту захисту рослин та Інституту живлення рослин у Празі — Рузині такі: побіління і пожовтіння країв листя, на межі зеленої частини листка і тієї, що побіліла, утворюється вузька темно-коричнева смужка. Листя з такими симптомами містить багато бору — 137 мг/кг, без них — 9 мг/кг (за даними В.С. Кудряшова, 1987, з посиланням на В. Куделя та ін., 1973).Перед сівбою насіння обробляють ризоторфіном і мікродобривами (бор, молібден) та протруюють фундазолом Для вирощування в Україні зареєстровано 22 сорти конюшини лучної. Найпоширеніші з них Білоцерківська 3306, Маркус, Миронівська 5, Мрія, Анітра, Кварта, Ренова, Носівська 4, Перед-карпатська 6, Тернопільська 3, вирощується багато місцевих сортів.Багаторічні трави висівають, як правило, у квітні — на початку травня і в червні — липні. Літня сівба характерна насамперед для люцерни, еспарцету, буркуну дворічного. Конюшина погано витримує високі літні температури. Найкращий строк сівби її — весняний. Злакові трави можна висівати як навесні, так і в літні місяці у чистих посівах і сумішах Глибина загортання насіння на важких запливаючих ґрунтах 1,0-1,5см, на структурних незапливаючих 1,5-2,0 см, на легких ґрунтах — не глибше 3см. Поле після сівби обов’язково коткують, якщо цьому не перешкоджають дощі. Норма висіву 8-10млн/га, що становить 15-20кг/га насіння. На якісно підготовлених до сівби полях оптимальна норма висіву — 14-16 кг/га.Спосіб сівби трав в усі строки — звичайний рядковий з міжряддями 7,5 — 15 см, краще з міжряддям 7,5 см.За сприятливих умов зволоження багаторічні трави, навіть якщо вони виходять з-під покриву, восени дають невеликий урожай зеленої маси — від 80 — 120 до 140 ц/га. Її без шкоди для подальшого росту трав можна використовувати на корм. Проте скошування або підкошування слід проводити легкими збиральними агрегатами на Поліссі і в Лісостепу до кінця першої, в Степу — другої-третьої декад жовтня. Вивозити зелену масу треба за допомогою легких колісних тракторів і причепів, кінного транспорту. Вони менше ущільнюють землю і травмують ще недостатньо розкущені рослини.Трави повинні добре підготуватися до зимівлі — накопичити достатньо пластичних речовин у верхній частині кореневої системи і в нижніх частинах пагонів. Значно поліпшують перезимівлю їх фосфорні і фосфорно-калійні добрива, які вносять восени поверхнево, невеликими дозами — Р30-45К30-45. На суглинкових ґрунтах можна вносити тільки фосфорні добрива. Фосфор сприяє посиленню відтоку асимілятів у кореневу систему (накопиченню запасних поживних речовин).Трави позитивно реагують на снігозатримання. Рівномірність снігового покриву забезпечують, використовуючи стерню покривної культури, на невеликих ділянках — щити, фашини, лозу, хмиз. На великих площах застосовують валкоутворювачі і снігорозгортачі.Весняний догляд за посівами бобових і злакових трав першого року користування полягає насамперед у підживленні бобових фос­форно-калійними добривами по 45 — 60, а на зрошуваних ділянках — 70 — 90 кг/га д.р. Вносять і невеликі (стартові) дози азоту, а на злакових травах — N60-90. Азот особливо потрібний на ділянках з ослабленими рослинами, зрідженим травостоєм. Азотні добрива позитивно впливають на початковий ріст рослин, прискорюють весняне відновлення вегетації, підвищують урожай першого укосуЗбирають зелену масу в кінці фази бутонізації на низькому зрізі. При цьому з другого укосу можна зібрати найвищий врожай насіння.Перед збиранням насіння конюшини при побурінні 75-80% голівок проводять десикацію реглоном супер 3,0-4,0 л/га. Обмолочують прямим комбайнуванням через 5-7 днів після десикації.Із загальної кількості втрат поживних речовин сіна від моменту скошування до згодовування тваринам значна їх частина припадає на період зберігання. Сіно краще всього зберігати поблизу тваринницьких ферм під навісами, на спеціально обладнаних сенобазах або сенопунктах, в сених сараях. Зберігання сіна безпосередньо в полі нерідко обертається великими втратами, затратами праці і коштів на транспортування взимку і ранньою весною. Значна частина сіна втрачається у вигляді Одоне і овершій. Територія сінобази повинна бути рівною, розташованої на сухому, кілька піднесеному місці, обгородженій і окопалися траншеєю для затримки і відведення дощових і весняних вод. З метою пожежної безпеки огорожі роблять на відстані не менше 15 м від скирт, відстань від скирт до дерев’яних неопалюваних приміщень — не менше 30 м, до опалювальних будівель і залізничних шляхів — не менше 100 м, до складу пального, лазень, пекарень, кузень — не менше 150 м. При невеликому розмірі ділянки сенобази скирти в торці можна здвоювати, залишаючи розрив між ними не менше 6 м, а між парою скирт — не менше 30 м. Збереження якості сіна залежить від вибору розміру скирт та правильної їх укладання. Встановлено, що сіно краще зберігається у великих скиртах. Визначальним тут є ширина і висота скирти. Оптимальною є ширина скирти біля основи 4,5-5 м, на висоті 3,5-5 м — 5-6 м, висота — до 7-7,5 м, довжина стандартних скирт — 20 м. При такій укладанні скирт дощова вода не затікає в сіно. У зонах, де випадає багато опадів, вершини скирт роблять більш гострими. При заготівлі пресованого сіна на підготовленому майданчику перший ряд укладають щільно на ребро, наступні ряди кіп — плазом при взаємному перехрещенні рядів, як би пов’язуючи їх. У штабелі утворюють вентиляційні ходи у парних рядах по довжині, в непарних — по ширині. У результаті на перетині виходять вертикальні вентиляційні ходи. Ширина штабеля — 5-5,5 м, висота — 18-20 рядів, довжина — 20 м. Дев’ятий кіп роблять трохи ширше і довше попереднього, з десятого ряду роблять вершеніе штабеля. Для зменшення втрат сіна скирти і штабеля вкривають спочатку малоцінних мелкостебельним сіном або соломою, а зверху — плівкою.Конюшина лучна — одна з найкращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5 % протеїну, 3,5 % жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняка Конюшина лучна або червоний легко доступний завдяки широкому розповсюдженню і дуже популярний у народі. У вигляді настою, відвару чи настоянок його часто використовують при атеросклерозі з нормальним тиском (якщо тиск нормальний) з головними болями і шумом у вухах, при легеневих захворюваннях, занепаді сил, схудненні, при злоякісних пухлинах, бронхіальній астмі, прискореному диханні, а також при захворюваннях нирок, хронічному ревматизмі, алергічних захворюваннях шкіри, васкулітах, вітіліго, епідемічному паротиті, запаленнях гортані, ангіні та цілому ряді інших захворювань.