Механізація сільськогосподарського виробництва передбачає переведення всіх його галузей на індустріальну основу, електрифікацію і комплексну механізацію всіх виробничих процесів, поступовий перехід від ручної до машинної праці. Індустріалізація вимагає розвитку сільськогосподарського машинобудування, хімічної і нафтохімічної промисловості, електроенергетики та інших галузей індустріального комплексу. Тільки на базі його розвитку може розвиватися комплексна механізація та автоматизація всіх виробничих процесів. Її економічна ефективність полягає в зниженні затрат на виробництво продукції, систематичному підвищенні продуктивності сільськогосподарського виробництва, зростання чистого доходу, збільшення нагромаджень для, розширеного відтворення. Природні і промислові засоби виробництва їх оптимальне співвідношення і поєднання в одному технологічному процесі забезпечують високу стабільність сільськогосподарського виробництва і його економічну ефективність.

В минулому до реформування колгоспів і радгоспів, їх великі розміри дозволили використовувати досить великий простір для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Цілий ряд галузей і культур стали повністю механізованими, а окремі із них повністю перейшли на індустріальну основу. Однак, крім позитивних процесів, індустріалізація мала і негативні екологічні наслідки. Так використання важких тракторів, велетенських автомашин комбайнів призвело до ущільнення грунту, руйнування його структури і зменшення гумосомісткості. Все це негативно позначилося на врожайності сільськогосподарських культур і зниження продуктивності орних земель.

2012-05-0707-molokozavod

Важливою складовою аграрної політики в Україні на сучас­ному етапі є створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тобто забезпечення населення країни повноцінними продуктами харчування.

Для забезпечення безперебійного постачання населення про­дуктами харчування необхідно забезпечити найповнішу пере­робку сільськогосподарської сировини з використанням мало-відходних і безвідходних технологій, які зберігають сировину, матеріали та енергетичні ресурси.

Залежно від характеру кінцевого продукту, його споживчих властивостей, а також технологічних вимог до сировини всі пе­реробні галузі поділяються на окремі види. Існує кілька підходів щодо класифікації переробних галузей.

Відповідно до характеру сировини, яка переробляється, пе­реробні галузі поділяються на:

  • видобувні (соляна, рибна, виробництво мінеральних вод), які характеризуються високою трудомісткістю;
  • обробні (м’ясна, молочна, смакохарчова), які характеризу­ються високою матеріаломісткістю, оскільки витрати на сирови­ну і матеріали перевищують 75%.
Усі галузі, що переробляють сільськогосподарську та іншу сировину, діляться на три групи:
  • виробництво продуктів харчування — харчова про­мисловість;
  • виробництво одягу і взуття — легка промисловість;
  • виробництво інших предметів споживання — мило, парфу­мерія, сіль, мінеральні води та ін.
Залежно від виду перероблюваної сировини переробні під­приємства діляться на дві групи:
  • переробка рослинної сировини (борошномельна, хлібопе­карна, цукрова, олієжирова, плодоовочеконсервна та інші види промисловості);
  • переробка тваринницької сировини (м’ясо-молочна, масло­робна, шкіряна та інші види промисловості).
За ступенем зв’язку переробних підприємств з їх сировин­ною базою можна також виділити дві групи:
  • переробні підприємства, що переробляють безпосередньо сільськогосподарську сировину, — первинна переробка, (борош­номельна промисловість);
  • переробні підприємства, що використовують сировину, яка вже пройшла первинну переробку, — вторинна переробка (нап­риклад, хлібопекарна промисловість).
Відповідно до тривалості виробничого циклу переробні га­лузі можуть бути сезонними і цілорічними, перервного і непере­рвного виробництва.