Вид меліорації – хімічна Заходи – гіпсування Для чого проводять заходи – внесення гіпсу для  поліпшення  фізико-хімічних  і фізичних властивостей грунтів, їх хімічного складу Зміст заходів детально Засолені ґрунти, у ґрунтовому вбирному комплексі яких є натрій, поділяють на солончаки, солонці, солоді. Солончаки – ґрунти, в яких у верхніх шарах нагромаджуються легкорозчинні солі в такій кількості, яка шкідливо впливає на ріст рослин. Солонці – ґрунти, в яких легкорозчинні солі з верхніх горизонтів вимиті у глибші, проте у грунтово вбирному комплексі є увібраний натрій, що входить до складу вимитих солей. Солоді – добре промиті і вилугувані солонці, у ґрунтовому вбирному комплексі яких значне місце займають іони Н+. Основною причиною загибелі рослин на засолених ґрунтах є високий осмотичний тиск ґрунтового розчину, який перевищує тиск клітинного соку, в результаті чого зменшується надходження води в окремі тканини, збільшується транспірація, погіршується асиміляція, дихання і утворення цукрів. Все це призводить до висихання і загибелі рослин. Гіпсування – внесення у ґрунт гіпсу для хімічної меліорації солонцюватих ґрунтів. Після внесення в ґрунт гіпсу іони Nа+ ГВК обмінюються на іони Са2+. [ГВК] + СаSО4 ↔ [ГВК]Са2+ + Nа2SО4 Одночасно гіпс знешкоджує соду в ґрунтовому розчині, що є шкідливо для рослин: Nа2СО3 + СаSО4 = Nа2SО4 + СаСО3 Під впливом гіпсування усувається лужна реакція ґрунту, поліпшуються його фізичні, фізико-хімічні і біологічні властивості, підвищується родючість. Норму гіпсу, яку треба внести в ґрунт для витіснення ввібраного натрію кальцієм, обчислюють за формулою: Н = 0,086 (Nа – 0,05 Т)hd, де Nа – вміст увібраного натрію, ммоль/100 г ґрунту; Т – ємність вбирання, ммоль/100 г ґрунту; h – товщина солонцевого горизонту в орному шарі, см; d – об’ємна маса солонцевого горизонту, г/см3 Ефективність гіпсування значно залежить від типу ґрунту, ступеня його засолення, норм і способів внесення гіпсу, вмісту вологи. Глибока оранка забезпечує кращий контакт і взаємодію гіпсу з ґрунтом, що зумовлює ефективне використання азотних і фосфорних добрив. Кращі азотні добрива – сульфат амонію, фосфорні – суперфосфат, калійних добрив не вносять. Ефективність гіпсування залежить від тонкості помелу й умов зберігання гіпсу. Меліоранти краще вносити на паровому полі під просапні культури, що сприяє кращому їх перемішуванню з ґрунтом. На солонцюватих ґрунтах меліоранти вносять під оранку, на мілких стовпчастих і кіркових солонцях першу половину норми меліоранта вносять під оранку, а другу – під культивацію; на глибокостовпчастих солонцях спочатку вносять 3/4, а потім 1/3 норми меліоранта. На солонцевих ґрунтах, де під солонцевим горизонтом на не­великій глибині залягає шар, багатий СаСО3 або СаSО4, проводять гли­б­­о­ку меліоративну оранку, за якої цей шар вивертається і перемішує­ться з солонцевим. Цей прийом називається самогіпсуванням солонців. В умовах зрошення гіпс вносять одноразово з поливною водою, що дає можливість зменшити норму гіпсу на 30%, досягти більш рівномірного розподілу його по поверхні поля. Для хімічної меліорації використовують матеріали:
  1. Гіпс сиромелений СаSО4 × 2 Н2О, містить 71–73% СаSО4
  2. Фосфогіпс, містить гіпсу 70–75%, фосфорних сполук – 2–3, заліза та алюмінію – по 3, глини – 5–6 і води 15%.
  3. Глиногіпс, містить 63–92 % СаSО4 і 1–19 % глини.
Вологість матеріалів для гіпсування не повинна перевищувати 8%. На солонцюватих ґрунтах (лучних, лучно-чорноземних, чорноземних типових) орієнтовно вносять гіпсу 2–3 т/га. Для гіпсування солонців норму його рекомендується збільшити до 5–6 т/га. У Степу на зрошуваних землях ефективно застосовувати гіпс з поливною водою. Це підвищує меліоративну дію заходу та запобігає вторинному засоленню ґрунтів. Визначену норму меліоранта вносять протягом декількох поливів. Найкраще вносити меліоранти по парах, де нагромаджується значна кількість вологи і літній обробіток сприяє найкращому перемішуванню з ґрунтом. Меліоранти вносять під зяблеву оранку на полях, які готують під просапні культури. Робити це треба в два прийоми: половину норми під зяб, а другу під передпосівну культивацію. Обробіток необхідно починати, коли ґрунт поспіє, тобто в ньому утримується 50–60% вологи від повної вологоємкості.